Голодомори в Україні, особливо Голодомор 1932-1933 років, є однією з найбільших трагедій в історії, за які відповідальність несе тоталітарний режим Радянського Союзу, керований тодішньою владою росії. Цей штучно створений голод був наслідком політики колективізації та насильницької експропріації зерна, спрямованої на злам опору українського селянства, яке було основою національної ідентичності та культурного самовизначення України. Радянська влада, під керівництвом Сталіна, використала голод як інструмент геноциду, щоб придушити будь-які прояви автономії та прагнення до незалежності українського народу.
З філософського погляду, Голодомор є проявом крайньої форми державного насильства, що виникає в умовах тоталітарної системи, де індивідуальне життя і права людей повністю підпорядковуються ідеологічним цілям. Тоталітарний режим Радянського Союзу, спадкоємцем якого є сучасна російська держава, відзначався повним контролем над суспільством, в якому будь-яка опозиція або навіть потенційна загроза централізованій владі придушувалася шляхом масових репресій. Голодомор не був випадковим наслідком економічних труднощів, а свідомо організованою акцією, яка демонструє, як диктатура може використовувати найжахливіші засоби для досягнення політичних цілей.
Отже, відповідальність за Голодомор лежить не лише на окремих лідерах радянського режиму, а на самій тоталітарній системі, яку втілювали радянська та російська влада. Це було не просто питання поганої політики чи економічних прорахунків, а свідомий акт геноциду проти українського народу. Сучасна росія, не визнаючи або виправдовуючи ці злочини, фактично продовжує традицію заперечення відповідальності за злочини тоталітарної епохи, що залишає важливі питання моральної та політичної відповідальності перед історією і людством.
