Ви ще не встигли дочитати перший абзац, а в когось уже мимоволі розтуляється рот. Позіхання передається від людини до людини швидше за будь-яку інфекцію: достатньо побачити, почути чи навіть прочитати про нього. Саме тому питання «чому позіхання заразне» цікавить і школярів, і дорослих, і самих науковців.
Учені вивчають цей феномен не одне десятиліття, і відповідь виявилася набагато цікавішою, ніж просто «ми дивимося й повторюємо». За заразним позіханням стоять робота мозку, соціальні зв’язки, емпатія та, цілком імовірно, давній механізм групової поведінки.
КОРОТКО
Заразне позіхання: що варто знати
- Звичайне позіхання пов’язане з регуляцією стану мозку, а не лише з браком кисню.
- Заразне позіхання запускається, коли ми бачимо, чуємо або уявляємо чуже позіхання.
- Емпатія впливає на схильність до зараження: від близьких людей позіхання підхоплюється частіше.
- Вік має значення: малята до приблизно чотирьох років зазвичай не заражаються позіханням.
- Тварини, зокрема шимпанзе та собаки, теж демонструють заразне позіхання.
- Стримування позіхання майже не знімає бажання позіхнути, воно лише ховає сам рух.
- Головне: заразне позіхання є нормальною реакцією мозку, яка зв’язує людину з оточенням, і це не ознака нудьги чи неповаги.
Далі розберемо, як усе влаштовано, і що про це кажуть дослідження.
Що таке позіхання і навіщо воно потрібне організму
Позіхання є складним рефлексом: людина глибоко вдихає з широко відкритим ротом, на короткий час затримує дихання, а потім повільно видихає. Один цикл триває в середньому близько шести секунд. Позіхають усі хребетні тварини, а людський плід починає позіхати ще в утробі.
Довго вважалося, що ми позіхаємо через нестачу кисню або надлишок вуглекислого газу в крові. Проте експерименти це не підтвердили: збільшення кисню у вдихуваному повітрі не зменшує кількості позіхань, а фізичні вправи, які підвищують потребу в кисні, їх не збільшують.
Нині популярнішою є гіпотеза охолодження мозку. Згідно з нею, глибокий вдих і потік прохолодного повітря допомагають знизити температуру мозку, а отже, повернути йому чіткішу роботу. Цю ідею підтримують спостереження, що частота позіхання залежить від температури навколишнього повітря. Водночас гіпотеза досі обговорюється, і єдиної остаточної відповіді, навіщо потрібне позіхання, поки немає.
Чому позіхання заразне: головні наукові пояснення
Заразне позіхання не схоже на звичайне. Звичайне виникає зсередини, зазвичай від втоми або сонливості. Заразне запускається зовнішнім сигналом: побаченим обличчям, звуком чи думкою про позіхання. За дослідженнями Роберта Провайна, приблизно половина дорослих позіхає у відповідь, коли дивиться відео з позіханням.
Науковці пропонують кілька пояснень, і вони не виключають одне одного.
Дзеркальні нейрони та наслідування. Одна з ранніх гіпотез пов’язувала заразне позіхання з нейронами, які активуються і коли ми виконуємо дію, і коли бачимо її в інших. Ця ідея популярна, але прямих доказів, що саме вони відповідають за позіхання, бракує.
Збудливість моторної кори. Дослідники Ноттінгемського університету з’ясували, що схильність позіхати у відповідь залежить від збудливості ділянок мозку, які керують рухами. Що вища збудливість, то сильніше виражене бажання позіхнути. Тому одні люди заражаються позіханням майже миттєво, а інші ледве помічають його.
Соціальна синхронізація. Деякі вчені вважають, що позіхання, яке передається групою, допомагало давнім спільнотам одночасно переходити в стан підвищеної пильності. Якщо один член групи позіхнув від втоми чи сонливості, це могло слугувати сигналом для решти змінити рівень активності. Це гіпотеза, але вона добре узгоджується зі спостереженнями за тваринами.
Позіхання і емпатія: чому від близьких ми заражаємося частіше
Одним із найцікавіших відкриттів є зв’язок заразного позіхання з соціальними зв’язками. В італійському дослідженні науковці Іванна Норшіа та Елізабетта Палагі спостерігали за людьми в природних умовах і виявили закономірність: найчастіше позіхання передається між родичами, потім між друзями, далі між знайомими і найрідше між незнайомцями.
Це означає, що ми не просто копіюємо рух, а реагуємо на людину, з якою пов’язані. Тому, коли хтось близький позіхає поруч, опиратися набагато складніше, ніж коли позіхає випадковий перехожий.
Частина досліджень також пов’язує схильність до заразного позіхання з рівнем емпатії та здатністю уявляти стан іншої людини. Втім, результати не однозначні: у деяких експериментах зв’язок виявляється слабким, тож робити висновки про характер людини лише за тим, чи заражається вона позіханням, не варто.
Чи позіхають заразно тварини
Заразне позіхання описане не лише у людей. Його спостерігали у шимпанзе, які позіхали, дивлячись відео із позіханням родичів. У бонобо воно також частіше передається між тими особинами, які мають міцніші соціальні зв’язки.
Окремої уваги заслуговують собаки. В одному з експериментів більшість собак позіхнули, побачивши, як позіхає людина. Деякі дослідження свідчать, що знайомих людей собаки «підхоплюють» охочіше, ніж сторонніх, а це вкотре вказує на роль звички та прив’язаності. Тож, якщо ваш улюбленець позіхає услід за вами, це не випадковість.
З якого віку діти заражаються позіханням
Заразне позіхання з’являється не одразу. Самі позіхають і немовлята, і навіть плід, а от повторювати за іншими діти починають приблизно з чотирьох-п’яти років. Це збігається з періодом, коли розвивається вміння розуміти почуття та наміри інших людей.
Деякі дослідження вказують, що в людей з розладами аутистичного спектра заразне позіхання проявляється рідше. Проте дані суперечливі й залежать від умов експерименту, наприклад від того, чи дивиться людина в очі особі, що позіхає. Тому для висновків про окрему людину цей показник не використовують.
Чому ми позіхаємо, навіть коли читаємо про позіхання
Для запуску заразного позіхання не потрібно бачити людину в реальності. Реакцію можуть викликати фото, відео, звук позіхання, а часто й сама думка або текст на цю тему. Тому, найімовірніше, ви вже позіхнули або принаймні відчули таке бажання, поки читали ці рядки.
Це свідчить про те, що механізм пов’язаний із мисленням та уявою. Мозок вмикає відповідну програму, навіть якщо справжнього позіхання поруч немає.
Поширені міфи про заразне позіхання
Міф перший: позіхання означає, що співрозмовнику нудно. Насправді позіхання частіше пов’язане зі зміною стану організму, наприклад із переходом від бадьорості до сонливості або навпаки. Нудьга лише один із можливих тригерів, і в багатьох ситуаціях людина позіхає ще й перед важливою подією чи виступом.
Міф другий: позіхання завжди сигналізує про брак кисню. Як уже зазначено, експерименти з різним складом повітря цього не підтверджують.
Міф третій: заразне позіхання є ознакою слабкого характеру. Схильність заражатися позіханням залежить від віку, часу доби, рівня втоми, уважності й навіть температури повітря. Це не вказує ні на слабкість, ні на силу волі.
Від чого залежить, чи підхопите ви позіхання
Навіть у межах одного дня ваша чутливість до чужого позіхання змінюється. Позіхання загалом частішає ввечері та зранку, коли організм перемикається між режимами сну й активності, і тоді заразитися ним легше. Також значення мають рівень уваги до людини, яка позіхає, та погляд на її обличчя, особливо на очі й рот.
З віком схильність підхоплювати позіхання поступово зменшується, тому люди старшого віку в експериментах заражаються рідше, ніж молодь.
Чи можна не позіхати у відповідь
Повністю вимкнути заразне позіхання складно, але його можна стримувати. Дослідження в Ноттінгемі показали, що придушення рухів позіхання не зменшує самого бажання. Воно лишається, а ви просто не демонструєте його оточенню.
Прості способи справитися із бажанням позіхнути:
- Зосередитися на глибокому диханні через ніс, тримаючи рот закритим.
- Відвести погляд від людини, яка позіхає, і не думати про це.
- Випити холодної води або з’їсти щось прохолодне, адже це відповідає гіпотезі охолодження мозку.
- Змінити положення тіла, розім’ятися, пройтися приміщенням.
Коли часте позіхання варто обговорити з лікарем
Позіхання зазвичай є природною реакцією. Проте надмірно часте позіхання, особливо разом із постійною сонливістю протягом дня, може бути пов’язане з недосипанням, порушеннями сну, наприклад апное, або побічними ефектами деяких ліків. Якщо позіхання стало незвично частим і заважає повсякденному життю, варто звернутися до лікаря-терапевта чи сомнолога.
Заразне позіхання до таких станів не належить: воно залишається нормою і показує, наскільки тісно людський мозок пов’язаний із поведінкою тих, хто нас оточує.
