Північний і Південний полюси насправді геть різні — це відкриття дивує навіть тих, хто добре знає географію, адже, на перший погляд, обидві точки здаються дзеркальним відображенням одна одної: холод, лід, полярна ніч і полярний день. Насправді ж це два зовсім різні світи, які відрізняються будовою поверхні, кліматом, тваринним світом і навіть юридичним статусом. Північний полюс лежить посеред океану, вкритого рухомою кригою, тоді як Південний полюс розташований на справжньому материку, похованому під товщею льоду завтовшки кілька кілометрів. Ця різниця визначає буквально все — від температурних рекордів до того, які тварини там живуть і хто має право там перебувати.
Північний полюс — океан під кригою
Північний полюс знаходиться в центрі Північного Льодовитого океану, і під ногами дослідника, який туди дістався, немає нічого, крім кількох метрів морського льоду, а під ним — кілька кілометрів холодної океанічної води. Цей лід постійно рухається за течіями та вітрами, тому фіксованої суходільної точки там просто не існує. Влітку значна частина криги підтає й розколюється на окремі крижані поля, а взимку море знову замерзає, утворюючи нову кригу. Через це жодна країна не володіє власне полюсом як територією, хоча прибережні держави — Канада, Росія, США, Норвегія та Данія через Гренландію — претендують на економічні зони континентального шельфу в Арктиці. Товщина криги на полюсі рідко перевищує два-три метри, і саме тому підводні човни здатні спливати тут, пробиваючи лід зсередини.
Південний полюс — материк, похований під льодом
Південний полюс, на відміну від Північного, розташований на справжній суші — материку Антарктида, який за площею перевищує Європу. Але побачити цю землю неможливо, бо вона захована під шаром льоду, який у деяких місцях сягає майже чотирьох кілометрів завтовшки. Цей лід накопичувався сотні тисяч років і містить у собі бульбашки повітря, за якими вчені відновлюють клімат минулих епох. Через величезну висоту крижаного щита — станція на полюсі лежить на висоті понад дві тисячі вісімсот метрів над рівнем моря — тут набагато холодніше, ніж на Північному полюсі, розташованому фактично на рівні океану. Антарктида юридично не належить жодній державі: за міжнародним договором про Антарктику, підписаним ще у минулому столітті, континент визнаний зоною миру та науки, де заборонена військова діяльність і видобуток корисних копалин.
Температурні рекорди і причини холоду
Різниця в температурах між двома полюсами вражає навіть фахівців. На Південному полюсі середня зимова температура опускається нижче мінус шістдесяти градусів, а абсолютний рекорд холоду для всієї планети зафіксований саме в Антарктиді — майже мінус дев’яносто градусів за Цельсієм. Північний полюс же значно тепліший: взимку тут звичайно близько мінус тридцяти-сорока градусів. Причин кілька: по-перше, Антарктида — це суходіл на великій висоті, а суходіл втрачає тепло швидше за океан. По-друге, під арктичною кригою постійно перебуває океанічна вода, яка навіть під льодом зберігає температуру, близьку до нуля градусів, і віддає частину цього тепла в атмосферу. По-третє, Антарктида оточена потужною циркумполярною течією та системою вітрів, які фактично ізолюють континент від теплих повітряних мас із помірних широт, тоді як Арктику омивають теплі течії з Атлантики та Тихого океану.
Тваринний світ — білі ведмеді проти пінгвінів
Одна з найпоширеніших помилок — уявляти білих ведмедів і пінгвінів такими собі сусідами по кризі. Насправді ці тварини ніколи не зустрічаються в природі, адже живуть на протилежних кінцях планети. Білі ведмеді — виключно арктичні хижаки, які полюють на тюленів просто на кризі Північного Льодовитого океану і чудово плавають між крижинами. Пінгвіни ж мешкають виключно в Південній півкулі, і найбільше їхнє скупчення — саме в Антарктиді та навколишніх островах, де немає жодних наземних хижаків, тому птахи почуваються в безпеці навіть на відкритій кризі. В Арктиці живуть також песці, моржі, нарвали та десятки видів морських птахів, а в Антарктиді, окрім пінгвінів, зустрічаються тюлені-крабоїди, морські леопарди та колонії буревісників. Ця відмінність існує тому, що екосистеми формувалися мільйони років ізольовано одна від одної, і жоден наземний ссавець просто не міг подолати відкритий океан, щоб дістатися до Антарктиди.
Магнітні полюси — ще одна плутанина
Окрема тема, яка часто змішується з географічними полюсами, — це полюси магнітні. Географічний Північний полюс — це нерухома точка, де сходяться всі меридіани, а магнітний Північний полюс постійно зміщується і зараз рухається в напрямку Сибіру зі швидкістю кілька десятків кілометрів на рік через зміни в рідкому зовнішньому ядрі планети. Саме магнітні полюси відповідають за роботу звичайного компаса та за формування полярних сяйв, які виникають, коли заряджені частинки сонячного вітру потрапляють у магнітне поле й зіштовхуються з атмосферою біля обох полюсів. У Північній півкулі це явище називають північним сяйвом, а в Південній — південним, і за яскравістю та формою вони практично не відрізняються, хоча спостерігати південне сяйво значно складніше через його віддаленість від населених територій. Магнітний Південний полюс також не збігається з географічним і рухається набагато повільніше за свого північного відповідника, що додатково підтверджує складність і асиметричність магнітного поля Землі.
Як танення криги по-різному впливає на полюси
Кліматичні зміни також торкаються двох полюсів по-різному, і це одна з причин, чому вчені окремо стежать за станом кожного з них. Танення арктичної морської криги напряму підвищує рівень океану лише мінімально, оскільки лід уже перебуває у воді, проте воно різко змінює баланс тепла на планеті: темна поверхня океану поглинає значно більше сонячного випромінювання, ніж біла крига, що прискорює загальне потепління в регіоні. У Антарктиді ситуація складніша, адже там основна маса льоду лежить на суходолі, і його танення напряму додає воду в океан, здатну підняти глобальний рівень моря на десятки метрів у разі повного розтоплення крижаного щита. Наразі найбільше занепокоєння викликають західна частина Антарктиди та льодовик Твейтс, який науковці іноді називають льодовиком судного дня через ризик каскадного руйнування прилеглих крижаних масивів. Порівняння супутникових знімків за останні десятиліття показує, що площа арктичної криги влітку скорочується швидше, ніж будь-коли раніше, тоді як антарктичний лід поводиться нерівномірно — в одних регіонах танення прискорюється, а в інших маса льоду навіть тимчасово зростає через зміну снігопадів.
Хто керує полюсами — питання кордонів і територій
Юридичний статус двох полюсів також кардинально різниться. Арктика частково поділена між прибережними державами, і кожна з них намагається розширити свій вплив на шельф, багатий на нафту, газ та інші ресурси. Росія у дві тисячі сімнадцятому році навіть встановила титановий прапор на дні океану під Північним полюсом, підкреслюючи свої претензії, хоча це не має жодної юридичної сили. Натомість Антарктида захищена міжнародною угодою, яку підписали десятки країн, включно з Україною, що має власну антарктичну станцію Академік Вернадський. Ця угода забороняє будь-які територіальні претензії, військові бази та комерційний видобуток ресурсів, перетворюючи континент на найбільшу у світі територію, призначену виключно для науки. Саме тому дослідники з різних країн можуть вільно працювати на сусідніх станціях, не турбуючись про політичні кордони.
Дослідження та підкорення обох полюсів
Історія підкорення полюсів також розвивалася по-різному. Північного полюса першими нібито досягли американські дослідники на початку двадцятого століття, хоча досі точаться суперечки щодо достовірності цих експедицій через складність підтвердження точних координат на рухомій кризі. Південний полюс підкорили трохи пізніше — норвезька експедиція під керівництвом Руаля Амундсена дісталася туди першою, випередивши британську команду Роберта Скотта лише на кілька тижнів, і ця історія й досі вважається однією з найдраматичніших у полярному дослідженні. Сьогодні на Південному полюсі цілорічно працює американська станція Амундсен-Скотт, де вчені досліджують космічне випромінювання, клімат і навіть шукають нейтрино за допомогою підземного детектора. Північний полюс натомість не має постійних станцій просто тому, що там немає твердої поверхні для будівництва — лише дрейфуючі наукові станції, які рухаються разом із кригою і з часом доводиться переносити або закривати.
Розуміння цих відмінностей допомагає точніше уявляти, як влаштована планета, і чому прості шкільні асоціації про два однакові крижані краї не відповідають дійсності. Один полюс — це замерзлий океан посеред відкритого простору, інший — величезний материк, похований під кількакілометровою кригою, і кожен із них живе за власними фізичними, кліматичними та навіть юридичними правилами.
