Україна переживає важкий час, коли мільйони людей щодня стикаються з наслідками війни. Допомога ветеранам війни, волонтерство та створення спільнот підтримки стали не просто гарними словами, а реальними потребами суспільства. Ці теми турбують тисячі українців, адже від того, як ми підтримаємо захисників і тих, хто їм допомагає, залежить наше спільне майбутнє. Розглянемо, чому саме зараз важливо про це говорити відкрито.
Найгостріші проблеми ветеранів сьогодні
Кожен день до цивільного життя повертаються нові захисники та захисниці. За даними досліджень, понад 80% ветеранів очікують серйозних труднощів. Найчастіше називають психоемоційну нестабільність (84%), ризик залежностей від алкоголю чи наркотиків (79%), нерозуміння з боку суспільства (76%), проблеми зі здоров’ям та доступом до медицини (75%), відсутність роботи (73%). Багато хто боїться конфліктів у сім’ї (71%).
Особливо складно тим, хто отримав інвалідність внаслідок війни. Вони стикаються з браком адаптованих робочих місць, упередженням роботодавців та бюрократією при оформленні пільг. Жінки-ветеранки, люди старше 46 років та особи з інвалідністю частіше потребують матеріальної, медичної та психологічної допомоги. Суспільство ще недостатньо поінформоване про ці виклики: 58% ветеранів вважають, що люди не розуміють їхніх потреб.
Психологічна підтримка – перша сходинка до нормального життя
ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), тривога, безсоння, почуття провини – це реальність для багатьох, хто повернувся з фронту. Держава запровадила трирівневу систему безоплатної психологічної допомоги: соціально-психологічна підтримка, спеціалізована психологічна допомога та комплексна медико-психологічна реабілітація. Допомогу можуть отримати ветерани, їхні родини та родини загиблих.
Працюють гарячі лінії (наприклад, 0 800 332 029 – для ветеранів та близьких), мережа фахівців із супроводу в громадах (понад 2300 спеціалістів по всій країні), ветеранські хаби та програми від громадських організацій. Оброблено сотні тисяч звернень. Важливо: чим раніше людина звернеться по допомогу, тим легше уникнути важких наслідків для себе та близьких.
Волонтерство в Україні – сила, яка не згасає
З початку повномасштабного вторгнення волонтерський рух став масовим явищем. За різними даними, від 27% до понад 60% дорослих українців хоча б раз долучалися до волонтерства. Держава схвалила Концепцію розвитку волонтерства: передбачено страхування волонтерів, відшкодування витрат, гранти, навчання та пільги. Волонтери працюють у всіх напрямках – від допомоги фронту до психологічної підтримки цивільних та ветеранів.
Зараз акцент зміщується на сталі проєкти: екологічне відновлення, підтримка ВПО (внутрішньо переміщених осіб), робота з родинами полеглих. Багато хто волонтерить регулярно, а не імпульсивно, як на початку війни. Волонтери отримують найбільшу довіру суспільства – понад 60% українців довіряють саме їм, а не великим фондам.
Спільноти підтримки – місце, де ніхто не залишається сам
Самотність – один із найбільших ризиків після повернення з війни. Саме тому виникають ветеранські хаби, групи взаємодопомоги, програми для родин. Наприклад, Український Червоній Хрест, Veteran Hub, Табір Максимум створюють простори, де люди діляться досвідом, отримують емоційну підтримку та знаходять нових друзів. Групи для дружин, батьків, дітей ветеранів допомагають пережити розлуку, втрату чи адаптацію близької людини.
Такі спільноти формують локальні мережі в громадах. Вони знижують бар’єри, вчаться довіряти та підтримувати одне одного. Коли є місце, де тебе розуміють без слів, легше повертатися до звичайного життя, знаходити роботу та будувати нові стосунки.
Що може зробити кожен з нас уже сьогодні
Не треба бути великим активістом, щоб допомогти. По-перше, просто поговорити з ветераном без осуду та стереотипів. По-друге, долучитися до місцевих ініціатив – зібрати кошти, привезти продукти, допомогти з ремонтом. По-третє, підтримати волонтерів донатом чи поширенням інформації. По-четверте, звертатися по допомогу, якщо вона потрібна вам чи вашим близьким – це нормально і важливо.
Держава має впроваджувати проактивну підтримку: компенсації за робочі місця, програми перекваліфікації, підтвердження досвіду без повторного навчання, спеціальний статус для ветеранського бізнесу. Але без суспільної уваги та участі жодна програма не спрацює на повну. Кожен внесок – маленький крок до сильнішої країни.
Ці теми не зникають самі собою. Чим більше ми говоримо про допомогу ветеранам, силу волонтерства та важливість спільнот підтримки, тим швидше вдасться побудувати суспільство, де ніхто не почувається покинутим.
