24 серпня 1991 року для українців стало символічним рубежем, коли багатовікова мрія про вільну державу знову набула реальних обрисів. Однак важливо розуміти: у цей день Україна не вперше здобула незалежність, а відновила її. Визнання цього факту допомагає нам краще усвідомити безперервність нашої історії, державотворчих традицій і боротьби за свободу.
Київська Русь – перша форма державності
Україна бере початок ще з часів Київської Русі – могутньої європейської держави IX–XIII століть. Саме Русь заклала основи української культури, права, дипломатії та самоврядування. Занепад Русі під натиском монголо-татар не знищив прагнення до самостійності. Цей спадок увійшов у ДНК українського народу, зберігся у народних звичаях, мові та пам’яті поколінь.
Козацька держава як спадкоємиця незалежності
У XVII столітті з’являється нова форма української державності – Гетьманщина. Богдан Хмельницький створив систему управління, армію та дипломатичні відносини з європейськими країнами. Козацька держава стала черговим доказом того, що українці здатні творити власну політичну систему й відстоювати суверенітет.
Українська Народна Республіка та Акт Злуки
20 століття подарувало нову сторінку боротьби – створення у 1917 році Української Народної Республіки. Проголошення IV Універсалу 22 січня 1918 року вперше в новітній історії юридично закріпило незалежність України. А вже через рік, у 1919-му, відбувся Акт Злуки УНР і ЗУНР – символ єдності та підтвердження того, що українці прагнули відновити свою державність у соборних межах.
Втрати та збереження ідентичності під час СРСР
Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років Україна опинилася в складі Радянського Союзу. Попри формальне існування УРСР, реальної незалежності вона не мала. Тоталітарна система знищувала українську еліту, культуру й мову, намагаючись стерти національну самосвідомість. Але навіть у цих умовах українці зберегли свою ідентичність, яка й стала основою для подальшої боротьби.
1991 рік – повернення, а не початок
Коли 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності, це стало логічним завершенням багатовікової боротьби. Україна не створювала себе з нуля – вона відновлювала суверенітет, що був перерваний окупаціями та колоніальним пануванням. Саме тому коректніше говорити про «День відновлення незалежності», адже йдеться про повернення до історичного шляху, започаткованого століттями раніше.
Чому термін «відновлення» важливий
Використання терміну «відновлення незалежності» підкреслює спадкоємність української державності. Це формує історичну тяглість: від Київської Русі – через козацькі часи, визвольні змагання початку XX століття – до сучасної України. Такий підхід протистоїть пропагандистським міфам, які намагаються применшити глибину нашої державної традиції.
Пам’ять і національна гідність
Для кожного українця важливо розуміти, що наша свобода – не випадкова, а вистраждана кров’ю і поколіннями борців. У цьому полягає особливий зміст 24 серпня: ми відзначаємо не лише сучасність, а й вшановуємо весь шлях боротьби, який завершився відновленням незалежності.
Таким чином, 24 серпня 1991 року стало не початком, а поверненням України на історичну арену як незалежної держави. Усвідомлення цього факту робить наше свято ще глибшим, адже воно вшановує безперервність державотворчої традиції, що тягнеться крізь віки.
