Одне небо, різні слова: чому мови по-різному ділять блакитний колір

Дитина на малюнку фарбує небо блакитним олівцем, а математичний підручник радить взяти синій для графіка. Для українського мовця це дві різні речі, і ми навіть не замислюємося, чому. Але в англійській ці два олівці називаються однаково, а в італійській, грецькій чи турецькій межу між ними проводять так само чітко, як і ми. Виходить, що небо над усіма людьми одне, а слів для його кольору в різних мовах різна кількість.

Питання «чому так» здається простим, проте над ним сперечаються лінгвісти, психологи, нейробіологи й історики культури вже понад півтора століття. Нижче зібрано те, що сьогодні відомо про блакитний колір у різних мовах і про причини, через які слів для нього то одне, то два, то взагалі жодного окремого.

Далі розберемо, як це працює на конкретних мовах і яке пояснення науковці вважають найпереконливішим.

 

Скільки слів для блакитного кольору існує насправді

Єдиної відповіді на це запитання немає, бо все залежить від того, що вважати окремим словом для кольору. Лінгвісти користуються поняттям «базовий колірний термін». Це коротке слово, яке вживають усі носії мови, яке не є похідним від назви предмета і яке стосується саме кольору. Слово «рожевий» у цьому сенсі базове, а «персиковий» чи «бірюзовий» ні, бо вони походять від назв предметів.

За такого підходу англійська має одне базове слово для всієї синьої частини спектра, а українська, італійська, турецька й грецька мають два. Саме тому носієві англійської доводиться уточнювати: light blue, sky blue, navy. Носієві української достатньо сказати «блакитний» або «синій», і співрозмовник одразу уявить потрібний діапазон.

Ще складніше з мовами, де для синього окремого слова немає зовсім. Вони позначають його тим самим терміном, що й зелений, або взагалі обходяться описами через предмети: колір неба, колір води, колір певної рослини.

 

Синій і блакитний в українській мові

В українській мові синій і блакитний сприймаються як різні кольори, а не як відтінки одного. Синій темніший і насиченіший, блакитний світліший і прозоріший. Поруч існує ціла група похідних назв: волошковий, бірюзовий, лазуровий, кобальтовий, індиго. Але вони походять від назв квітів, мінералів і речовин, тому лінгвісти не відносять їх до базових.

Слово «блакитний» в українській має давню традицію й наповнене культурними значеннями: небо, чистота, простір. Саме тому воно закріпилося в офіційній символіці. Коли ми кажемо «блакитне небо» і «синє море», то не думаємо про це як про вибір між відтінками. Для нас це різні слова, які викликають різні образи, і така звичка закладається ще в дитинстві, коли ми вчимо кольори.

 

Італійська, грецька й турецька: ще три мови з двома синіми

Італійці розрізняють blu і azzurro. Азурро означає світлий небесний синій, а blu темніший і глибший. Національні збірні Італії з різних видів спорту мають назву «Скуадра адзурра» через колір форми, і це слово стало майже символом країни. Для італійця немає сумніву, що це два різні кольори, а не варіації одного.

У грецькій мові є ble для темного синього і ghalazio для світлого. У 2009 році дослідники під керівництвом Гая Тьєррі вивчали реакцію мозку грецьких і англійських мовців на зміну відтінку. Мозок греків швидше й автоматично реагував на перехід між світлим і темним синім, ніж мозок англійців. Цей результат цікавий тим, що реакція виникала навіть тоді, коли учасники не мали свідомо порівнювати кольори.

У турецькій мові слово mavi позначає синій, а lacivert темно-синій, який нерідко вживають як окремий колір. Є й слово gök, що буквально пов’язане з небом. Така картина типова для багатьох мов Євразії, де кордон між світлим і темним синім проведено окремим словом.

 

Японська, валлійська та інші мови, де синій змішаний із зеленим

У традиційній японській мові слово ao охоплювало і синій, і зелений. Тому японці досі кажуть «синій світлофор», хоча сигнал на ньому зелений. Слово midori для зеленого існувало, проте тривалий час сприймалося радше як відтінок, ніж як окрема категорія. Для світло-блакитного кольору японська має слово mizuiro, що буквально означає «колір води».

У валлійській слово glas охоплює відтінки синього, зеленого й сірого, наприклад колір моря чи трави. Сучасні валлійці вже користуються й іншими термінами, але традиція залишила слід у мові.

Лінгвісти називають таку категорію словом «грю» (з англійського grue, поєднання green і blue). Подібні об’єднання трапляються в десятках мов світу, зокрема в деяких мовах Африки, Америки й Океанії. Це не недолік мови, а інший спосіб розбити спектр на частини, який цілком працює у побуті.

 

Чому давні тексти майже не згадують блакитний

У 1858 році британський політик і знавець античності Вільям Гладстон помітив, що в поемах Гомера небо ніколи не названо блакитним, а море має епітет «винноколірне». Пізніше німецький філолог Лазарус Гейгер дійшов схожого висновку, вивчаючи ведичні гімни, Біблію й інші давні тексти: опис неба в них є, а слова для синього немає.

Це спостереження породило гіпотезу, що давні люди нібито не бачили синього. Сьогодні вона не вважається правильною: фізіологічно око людини не змінювалося за такий короткий історичний час. Але факт залишається фактом: у давніх мовах слова для синього з’являлися пізніше, ніж слова для червоного чи жовтого.

Єгиптяни першими створили штучний синій пігмент, відомий як єгипетський синій, і мали для нього окреме слово. Це добре відповідає загальному правилу: слово для кольору з’являється там, де людина навчилася його виготовляти й використовувати.

 

Закономірність Берліна і Кея: у якому порядку мови отримують назви кольорів

У 1969 році антрополог Брент Берлін і лінгвіст Пол Кей опублікували працю про базові колірні терміни, в якій порівняли десятки мов. Згодом до дослідження додали Всесвітнє опитування кольорів (World Color Survey), яке охопило понад сто мов без писемності. Результат виявився несподіваним: мови не вигадують назви кольорів у довільному порядку.

Спочатку з’являється розрізнення між темним і світлим. Потім виникає слово для червоного. Далі додаються зелений і жовтий, і лише після них синій. Тому в мовах із невеликою кількістю колірних слів синього може не бути, а зелений і синій перебувають в одній категорії. Коли ж мова доходить до окремого синього, вона може піти далі й виділити ще один термін, як це сталося з блакитним в українській чи італійській.

Останнім у цьому ряду зазвичай з’являється слово для світлого синього. Це пояснює, чому у світі багато мов із категорією «синій» і значно менше мов, де є окреме базове слово для блакитного.

 

Чому одні мови виділяють блакитний, а інші ні

Сучасні дослідники пропонують кілька пояснень, які доповнюють одне одного.

Перше пояснення пов’язане з потребою в спілкуванні. У дослідженні 2017 року група науковців під керівництвом Едварда Гібсона показала, що мови найчастіше мають докладні назви для теплих кольорів, бо саме такими бувають предмети, які людям треба розрізняти: плоди, одяг, тварини. А холодні кольори, зокрема синій, зазвичай належать до тла: небо, вода, далекі пагорби. Тло називати докладно потреби немає. Коли ж у суспільстві з’являються барвники й тканини, потреба зростає, і мова отримує нові слова.

Друге пояснення стосується технологій. Люди, які фарбують тканини, виготовляють кераміку й виробляють пігменти, мають практичну причину розрізняти відтінки, бо від цього залежить вартість і якість товару. У таких культурах колірна лексика розростається швидше.

Третє пояснення культурне. Ту саму ділянку спектра різні суспільства сприймають як більш або менш значущу. В одних світло-блакитний пов’язаний зі святістю, водою чи небом і через це виділяється окремим словом. В інших для нього не знаходиться місця в побуті.

 

Чи впливає слово на те, як ми бачимо колір

Цю тему часто пов’язують з гіпотезою лінгвістичної відносності, яку називають за іменами Едварда Сепіра й Бенджаміна Лі Ворфа. Її сильна версія стверджує, що мова визначає мислення. Сучасна наука її відкидає. Слабка версія, за якою мова впливає на швидкість і легкість певних когнітивних операцій, має підтвердження.

Показовий приклад дає грецький експеримент. Мозок греків автоматично реагував на межу між світлим і темним синім, навіть коли їх про це не просили. В англомовних учасників такої реакції не було. Тобто слово «допомагає» око помічати різницю, яка для мови важлива, хоча саме бачення в обох груп однакове.

У дослідженні 2005 року, яке вивчало народ гімба з Намібії, виявилося інше: у мові гімба менше колірних термінів для синього й зеленого, і представникам цього народу складніше розрізняти синій і зелений, натомість вони краще за європейців розрізняють близькі відтінки зеленого, для яких у них є окремі слова. Тобто мова не змінює зір, але тренує увагу до тих відмінностей, які для неї важливі.

 

Що це означає для перекладачів, дизайнерів і мовців

Для перекладача різна кількість слів для блакитного означає, що пряма відповідність не завжди існує. Українське «блакитний», англійське light blue, італійське azzurro і грецьке ghalazio охоплюють трохи різні діапазони. У художньому тексті це впливає на настрій, у технічному на точність, наприклад в інструкціях чи специфікаціях.

Для дизайнера це нагадування, що колірні назви в інтерфейсі й маркетингу працюють по-різному для різних аудиторій. Те, що українському користувачеві очевидно «блакитне», англомовному може здаватися просто світлим синім. Тому варто підписувати кольори в палітрі кодами, а не лише словами.

А для будь-якого мовця це приємне нагадування про те, що звичне нам розрізнення синього й блакитного не є «природним законом». Це результат тисячоліть історії мови, ремесла й побуту, і ми носимо його у своїй мові, навіть не помічаючи.