Вам знайоме це відчуття? Ви щойно отримали підвищення, успішно завершили складний проєкт або почули щиру похвалу від керівництва, але замість радості відчуваєте липкий страх. У голові пульсує одна думка: “Вони помилилися. Я не настільки компетентний. Скоро всі дізнаються, що я насправді нічого не вмію”. Ви озираєтесь навколо і бачите справжніх професіоналів, тоді як самі почуваєтесь актором, який випадково потрапив на сцену без сценарію.
Це не скромність і не здорова самокритика. Це токсичний патерн мислення, який змушує мільйони талановитих людей по всьому світу гальмувати свою кар’єру та жити в постійній тривозі. Парадокс ситуації полягає в тому, що чим вище ви підіймаєтесь, тим гучнішим стає цей внутрішній голос. Але є добра новина: це не діагноз, а психологічний феномен, з яким можна і потрібно працювати.
Анатомія феномену: що відбувається у вашій голові
Синдром самозванця — це внутрішнє переконання людини в тому, що її досягнення є результатом удачі, збігу обставин або вміння вводити інших в оману, а не наслідком її інтелекту, здібностей чи зусиль. Це явище вперше описали психологині Полін Кланс і Сюзанна Аймс ще у 1978 році. Вони помітили, що жінки з високими досягненнями часто вважали себе недостатньо розумними, попри об’єктивні докази зворотного.
Сьогодні ми знаємо, що цей синдром не має гендерних обмежень. Він вражає розробників, лікарів, митців, топменеджерів та студентів. Головна пастка цього стану — цикл самозванця. Коли перед вами постає нове завдання, тривога зростає. Ви або надмірно готуєтесь, працюючи до виснаження, або прокрастинуєте до останнього моменту, а потім робите все в шаленому темпі. Коли успіх таки приходить, ви не привласнюєте його. Якщо ви перепрацьовували, то думаєте: “Мені просто пощастило, що я вижив”. Якщо прокрастинували: “Мені пощастило, що ніхто не помітив халтури”. У будь-якому випадку, ваша компетентність залишається за дужками. Продовжити читання ““Я тут випадково”: Чому ви знецінюєте свій успіх і як назавжди вимкнути внутрішнього критика”
